Тороповський Георгій Валерійович

(26.07.1996 – 17.09 2014)

 Доброволець в 17 років, учасник російсько-української війни. Приймав активну участь в Революції Гідності.

В березні 2014 р. він перейшов до лав Добровольчого Корпусу, перебував в тренувальному таборі в Десні. Наприкінці квітня 2014 р. брав участь в боях у Слов'янську. З кінця червня 2014-го Григорій відправився добровольцем на Донбас.

З кінця липня 2014 р. потрапив як доброволець у розвідувально-диверсійний підрозділ особливого призначення 40-го батальйону «Кривбас».

Брав участь в бойових операціях, в контрснайперських операціях на околицях Іловайська, виходив на бойове завдання в складі об'єднаної групи ДУК-ЗСУ, також проявив себе як досвідчений розвідник, брав на себе ініціативу з маршруту руху (без втрат живої сили) і вибору позиції для засідки. Георгій здійснював підвіз боєкомплектів до позицій батальйону Дніпро-1 в м. Іловайськ, відбивав атаки на блокпости з тилу. Георгій брав участь в боях в районі села Грабське (Амвросіївський район), в атаках на оборонні споруди біля села Кутейнікове (Амвросіївський район). Знищував живу силу противника під час прориву в місто Іловайськ задля забезпечення заходу в місто колони батальйонів «Азов», «Дніпро-1», «Шахтарськ» з північно-східної околиці міста. При атаках на блокпост на в'їзді в місто з боку с. Покровське Георгій наодинці вів вогонь, доки група розверталась в бойовий порядок. Георгію було поставлено завдання про організацію засідки на териконі на снайпера. Пролежавши дві доби в засідці, він «прибрав» снайпера.

Георгій загинув у потязі «Київ-Дніпропетровськ», коли повертався до Дніпропетровська у військовій формі з шевронами 40 БТО «Кривбас», «Україна Збройні сили»,

Нагороди та вшанування

• Меморіальна дошка Г. Тороповському у Києві.
• Указ Президента України № 57/2016 від 17 лютого 2016 р.: Про нагородження (посмертно) орденом «За мужність» ІІІ ступеня — «За громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності»
• Відзнака 40-го батальйону «Мужність. Честь. Закон.» (вересень 2014 р.)
• Почесна відзнака 40-го БТрО «Кривбас» — «Кривбас» (Іловайськ)" (посмертно) (травень 2015)
• Почесна відзнака «Велике серце» від Об'єднання волонтерських рухів «Архангел» (посмертно) (січень 2016 р.)
• Почесна відзнака "ГЕРОЙ КИЯНИН (лютий 2016 р.) від ГО Київська міська спілка ветеранів АТО, ГО Українська Асоціація інвалідів АТО, Громади Києва;
• Почесна відзнака 40-го БТрО «Кривбас» «Захисник Батьківщини» (від 21.05.2016 р.)
• Подяка та срібний іменний підвіс «Тризуб» (посмертно) від ГО "Армія волонтерів «Дніпро» (червень 2016 р.)
• Почесна відзнака «Патріот України» від ГО Українська Асоціація інвалідів АТО (березень 2017 р.)
• Грудень 2015 р. в Борисполі вулицю «Комсомольська» було перейменовано на честь Георгія Тороповського

Голда Микола Сергійович

(31.12.1982 -12.04. 2016)

 Народився на Далекому Сході, Хабаровського краю, Совгаваньського району, селище Майське.

З 2002 року служив у танкових військах ЗСУ в місті Десна Чернігівської області. Прослужив півтора року. Після армії працював охоронцем, потім на будівництві в м.Борисполі.

9 березня 2015 року піщов захищати Батьківщину в зону проведення АТО. Більше року служив у 30-механізованій бригаді звязківцем.

У квітні Микола захворів, лікувався у військових шпиталях Києва і Хмельницького. 12 квітня помер від обширного інфаркту.

Поховано його на Алеї слави. Посмертно видано освідчення воїна-учасника АТО.

Осляка Михайло Миколайович

(04.01.1984 - 23.05.2022)

 Патріот, доброволець. Народився в сім’ї прикордонника. Працював рятувальником у Міжнародному аеропорту «Бориспіль».

Після вторгнення росії у 2014 році пішов захищати на схід Україну. Був поранений, госпіталізований. Повернувшись звідти він продовжив працювати і жити в рідному місті.

Коли 24 лютого 2022 року Україна здригнулася від вибухів, Михайло без вагань пішов знову захищати свою країну.

З початком повномасштабної війни в Україні потрапив у склад 95-ої десантно-штурмової бригади. Вже виконував роль не снайпера – був штурмовиком. Серед однослужбовців був вельмишановний: до нього прислухались, його поважали, цінували. Воював у Харківській області.

Під час воєнних дій в селі Довгеньке (Ізюмський район, Харківська область) рота потрапила в оточення. З одного боку наступали білоруські війська, з іншого – ГРУ РФ.  Михайло  загинув від руки снайпера. Завдяки героїчному вчинку Михайла з оточення вийшло 14 військових роти, що складалась із 80. Похований герой на Рогозівському кладовищі.

Нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно) відповідно до Указу Президента України №272/2023 від 11 травня 2023 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Карпенко Олег Васильович

(10.08.1974 - 28.06. 2022)

 Відважний захисник та патріот – старший солдат, водій кулеметного взводу 72-ої ОМБр ім. Чорних Запорожців.

Народився у багатодітній родині військового, тож коли у 2014 році на Сході України розпочалися бойові дії, разом з братами без вагань пішов захищати свою землю, свою державу, свою родину.

На захист рідної країни став і з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України. Та перш, ніж відправитися на передову – зробив все, аби забезпечити своїх побратимів необхідною амуніцією.

Рятуючи життя своїх побратимів, намагаючись забрати їх з полю бою, Олег Карпенко потрапив під мінометний обстріл. На жаль, отримані поранення були несумісні з життям, тож 28 червня життя героя обірвалося…

Відповідно до Указу Президента України №157/2022 від 22 березня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України» Олега Карпенка нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Кравченко Костянтин Дмитрович

(25.11.1979 - 20.12.2022)

 У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, загинув на Луганщині, молодший сержант, командир відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України, у лютому 2022 року, добровільно пішов до військкомату та приєднався до лав Збройних Сил України.

20 грудня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання.

Литвинов Олексій Сергійович

(18.09.1993 – 11.02.2023)

 Відважний захисник, старший солдат, навідник-оператор механізованої роти механізованого батальйону 72 бригади ОМБр, героїчно загинув на Донеччині.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України Олексій приєднався до лав Збройних Сил України. Разом з побратимами відстоював наше з вами право та право кожного українця жити у вільній та суверенній державі, щодня наближаючи Перемогу.

Спочатку стояв на захисті рідної Київщини, а згодом – східних кордонів країни. Воював під Угледаром.

Влітку був поранений у бою. Навіть і це не зупинило – після лікування у військових госпіталях та курсу реабілітації повернувся на передову до своїх побратимів допомагати виганяти окупантів з рідної землі.

У результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу на Донеччині 11 лютого 2023 року життя нашого Героя обірвалося.