
ОСНОВА
Памʼятаємо! Цінуємо! Дякуємо!


Тороповський Георгій Валерійович
(26.07.1996 – 17.09 2014)
Доброволець в 17 років, учасник російсько-української війни. Приймав активну участь в Революції Гідності.
В березні 2014 р. він перейшов до лав Добровольчого Корпусу, перебував в тренувальному таборі в Десні. Наприкінці квітня 2014 р. брав участь в боях у Слов'янську. З кінця червня 2014-го Григорій відправився добровольцем на Донбас.
З кінця липня 2014 р. потрапив як доброволець у розвідувально-диверсійний підрозділ особливого призначення 40-го батальйону «Кривбас».
Брав участь в бойових операціях, в контрснайперських операціях на околицях Іловайська, виходив на бойове завдання в складі об'єднаної групи ДУК-ЗСУ, також проявив себе як досвідчений розвідник, брав на себе ініціативу з маршруту руху (без втрат живої сили) і вибору позиції для засідки. Георгій здійснював підвіз боєкомплектів до позицій батальйону Дніпро-1 в м. Іловайськ, відбивав атаки на блокпости з тилу. Георгій брав участь в боях в районі села Грабське (Амвросіївський район), в атаках на оборонні споруди біля села Кутейнікове (Амвросіївський район). Знищував живу силу противника під час прориву в місто Іловайськ задля забезпечення заходу в місто колони батальйонів «Азов», «Дніпро-1», «Шахтарськ» з північно-східної околиці міста. При атаках на блокпост на в'їзді в місто з боку с. Покровське Георгій наодинці вів вогонь, доки група розверталась в бойовий порядок. Георгію було поставлено завдання про організацію засідки на териконі на снайпера. Пролежавши дві доби в засідці, він «прибрав» снайпера.
Георгій загинув у потязі «Київ-Дніпропетровськ», коли повертався до Дніпропетровська у військовій формі з шевронами 40 БТО «Кривбас», «Україна Збройні сили»,
Нагороди та вшанування
- Меморіальна дошка Г. Тороповському у Києві.
- Указ Президента України № 57/2016 від 17 лютого 2016 р.: Про нагородження (посмертно) орденом «За мужність» ІІІ ступеня — «За громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності»
- Відзнака 40-го батальйону «Мужність. Честь. Закон.» (вересень 2014 р.)
- Почесна відзнака 40-го БТрО «Кривбас» — «Кривбас» (Іловайськ)" (посмертно) (травень 2015)
- Почесна відзнака «Велике серце» від Об'єднання волонтерських рухів «Архангел» (посмертно) (січень 2016 р.)
- Почесна відзнака "ГЕРОЙ КИЯНИН (лютий 2016 р.) від ГО Київська міська спілка ветеранів АТО, ГО Українська Асоціація інвалідів АТО, Громади Києва;
- Почесна відзнака 40-го БТрО «Кривбас» «Захисник Батьківщини» (від 21.05.2016 р.)
- Подяка та срібний іменний підвіс «Тризуб» (посмертно) від ГО "Армія волонтерів «Дніпро» (червень 2016 р.)
- Почесна відзнака «Патріот України» від ГО Українська Асоціація інвалідів АТО (березень 2017 р.)
- Грудень 2015 р. в Борисполі вулицю «Комсомольська» було перейменовано на честь Георгія Тороповського

Голда Микола Сергійович
(31.12.1982 -12.04. 2016)
Народився на Далекому Сході, Хабаровського краю, Совгаваньського району, селище Майське.
З 2002 року служив у танкових військах ЗСУ в місті Десна Чернігівської області. Прослужив півтора року. Після армії працював охоронцем, потім на будівництві в м.Борисполі.
9 березня 2015 року піщов захищати Батьківщину в зону проведення АТО. Більше року служив у 30-механізованій бригаді звязківцем.
У квітні Микола захворів, лікувався у військових шпиталях Києва і Хмельницького. 12 квітня помер від обширного інфаркту.
Поховано його на Алеї слави. Посмертно видано освідчення воїна-учасника АТО.

Осляка Михайло Миколайович
(04.01.1984 - 23.05.2022)
Патріот, доброволець. Народився в сім’ї прикордонника. Працював рятувальником у Міжнародному аеропорту «Бориспіль».
Після вторгнення росії у 2014 році пішов захищати на схід Україну. Був поранений, госпіталізований. Повернувшись звідти він продовжив працювати і жити в рідному місті.
Коли 24 лютого 2022 року Україна здригнулася від вибухів, Михайло без вагань пішов знову захищати свою країну.
З початком повномасштабної війни в Україні потрапив у склад 95-ої десантно-штурмової бригади. Вже виконував роль не снайпера – був штурмовиком. Серед однослужбовців був вельмишановний: до нього прислухались, його поважали, цінували. Воював у Харківській області.
Під час воєнних дій в селі Довгеньке (Ізюмський район, Харківська область) рота потрапила в оточення. З одного боку наступали білоруські війська, з іншого – ГРУ РФ. Михайло загинув від руки снайпера. Завдяки героїчному вчинку Михайла з оточення вийшло 14 військових роти, що складалась із 80. Похований герой на Рогозівському кладовищі.
Нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно) відповідно до Указу Президента України №272/2023 від 11 травня 2023 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Карпенко Олег Васильович
(10.08.1974 - 28.06. 2022)
Відважний захисник та патріот – старший солдат, водій кулеметного взводу 72-ої ОМБр ім. Чорних Запорожців.
Народився у багатодітній родині військового, тож коли у 2014 році на Сході України розпочалися бойові дії, разом з братами без вагань пішов захищати свою землю, свою державу, свою родину.
На захист рідної країни став і з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України. Та перш, ніж відправитися на передову – зробив все, аби забезпечити своїх побратимів необхідною амуніцією.
Рятуючи життя своїх побратимів, намагаючись забрати їх з полю бою, Олег Карпенко потрапив під мінометний обстріл. На жаль, отримані поранення були несумісні з життям, тож 28 червня життя героя обірвалося…
Відповідно до Указу Президента України №157/2022 від 22 березня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України» Олега Карпенка нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Кравченко Костянтин Дмитрович
(25.11.1979 - 20.12.2022)
У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, загинув на Луганщині, молодший сержант, командир відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України, у лютому 2022 року, добровільно пішов до військкомату та приєднався до лав Збройних Сил України.
20 грудня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання.

Литвинов Олексій Сергійович
(18.09.1993 – 11.02.2023)
Відважний захисник, старший солдат, навідник-оператор механізованої роти механізованого батальйону 72 бригади ОМБр, героїчно загинув на Донеччині.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України Олексій приєднався до лав Збройних Сил України. Разом з побратимами відстоював наше з вами право та право кожного українця жити у вільній та суверенній державі, щодня наближаючи Перемогу.
Спочатку стояв на захисті рідної Київщини, а згодом – східних кордонів країни. Воював під Угледаром.
Влітку був поранений у бою. Навіть і це не зупинило – після лікування у військових госпіталях та курсу реабілітації повернувся на передову до своїх побратимів допомагати виганяти окупантів з рідної землі.
У результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу на Донеччині 11 лютого 2023 року життя нашого Героя обірвалося.