Тороповський Георгій Валерійович

(26.07.1996 – 17.09 2014)

 Доброволець в 17 років, учасник російсько-української війни. Приймав активну участь в Революції Гідності.

В березні 2014 р. він перейшов до лав Добровольчого Корпусу, перебував в тренувальному таборі в Десні. Наприкінці квітня 2014 р. брав участь в боях у Слов'янську. З кінця червня 2014-го Григорій відправився добровольцем на Донбас.

З кінця липня 2014 р. потрапив як доброволець у розвідувально-диверсійний підрозділ особливого призначення 40-го батальйону «Кривбас».

Брав участь в бойових операціях, в контрснайперських операціях на околицях Іловайська, виходив на бойове завдання в складі об'єднаної групи ДУК-ЗСУ, також проявив себе як досвідчений розвідник, брав на себе ініціативу з маршруту руху (без втрат живої сили) і вибору позиції для засідки. Георгій здійснював підвіз боєкомплектів до позицій батальйону Дніпро-1 в м. Іловайськ, відбивав атаки на блокпости з тилу. Георгій брав участь в боях в районі села Грабське (Амвросіївський район), в атаках на оборонні споруди біля села Кутейнікове (Амвросіївський район). Знищував живу силу противника під час прориву в місто Іловайськ задля забезпечення заходу в місто колони батальйонів «Азов», «Дніпро-1», «Шахтарськ» з північно-східної околиці міста. При атаках на блокпост на в'їзді в місто з боку с. Покровське Георгій наодинці вів вогонь, доки група розверталась в бойовий порядок. Георгію було поставлено завдання про організацію засідки на териконі на снайпера. Пролежавши дві доби в засідці, він «прибрав» снайпера.

Георгій загинув у потязі «Київ-Дніпропетровськ», коли повертався до Дніпропетровська у військовій формі з шевронами 40 БТО «Кривбас», «Україна Збройні сили»,

Нагороди та вшанування

• Меморіальна дошка Г. Тороповському у Києві.
• Указ Президента України № 57/2016 від 17 лютого 2016 р.: Про нагородження (посмертно) орденом «За мужність» ІІІ ступеня — «За громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності»
• Відзнака 40-го батальйону «Мужність. Честь. Закон.» (вересень 2014 р.)
• Почесна відзнака 40-го БТрО «Кривбас» — «Кривбас» (Іловайськ)" (посмертно) (травень 2015)
• Почесна відзнака «Велике серце» від Об'єднання волонтерських рухів «Архангел» (посмертно) (січень 2016 р.)
• Почесна відзнака "ГЕРОЙ КИЯНИН (лютий 2016 р.) від ГО Київська міська спілка ветеранів АТО, ГО Українська Асоціація інвалідів АТО, Громади Києва;
• Почесна відзнака 40-го БТрО «Кривбас» «Захисник Батьківщини» (від 21.05.2016 р.)
• Подяка та срібний іменний підвіс «Тризуб» (посмертно) від ГО "Армія волонтерів «Дніпро» (червень 2016 р.)
• Почесна відзнака «Патріот України» від ГО Українська Асоціація інвалідів АТО (березень 2017 р.)
• Грудень 2015 р. в Борисполі вулицю «Комсомольська» було перейменовано на честь Георгія Тороповського

Голда Микола Сергійович

(31.12.1982 -12.04. 2016)

 Народився на Далекому Сході, Хабаровського краю, Совгаваньського району, селище Майське.

З 2002 року служив у танкових військах ЗСУ в місті Десна Чернігівської області. Прослужив півтора року. Після армії працював охоронцем, потім на будівництві в м.Борисполі.

9 березня 2015 року піщов захищати Батьківщину в зону проведення АТО. Більше року служив у 30-механізованій бригаді звязківцем.

У квітні Микола захворів, лікувався у військових шпиталях Києва і Хмельницького. 12 квітня помер від обширного інфаркту.

Поховано його на Алеї слави. Посмертно видано освідчення воїна-учасника АТО.

Осляка Михайло Миколайович

(04.01.1984 - 23.05.2022)

 Патріот, доброволець. Народився в сім’ї прикордонника. Працював рятувальником у Міжнародному аеропорту «Бориспіль».

Після вторгнення росії у 2014 році пішов захищати на схід Україну. Був поранений, госпіталізований. Повернувшись звідти він продовжив працювати і жити в рідному місті.

Коли 24 лютого 2022 року Україна здригнулася від вибухів, Михайло без вагань пішов знову захищати свою країну.

З початком повномасштабної війни в Україні потрапив у склад 95-ої десантно-штурмової бригади. Вже виконував роль не снайпера – був штурмовиком. Серед однослужбовців був вельмишановний: до нього прислухались, його поважали, цінували. Воював у Харківській області.

Під час воєнних дій в селі Довгеньке (Ізюмський район, Харківська область) рота потрапила в оточення. З одного боку наступали білоруські війська, з іншого – ГРУ РФ.  Михайло  загинув від руки снайпера. Завдяки героїчному вчинку Михайла з оточення вийшло 14 військових роти, що складалась із 80. Похований герой на Рогозівському кладовищі.

Нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно) відповідно до Указу Президента України №272/2023 від 11 травня 2023 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Карпенко Олег Васильович

(10.08.1974 - 28.06. 2022)

 Відважний захисник та патріот – старший солдат, водій кулеметного взводу 72-ої ОМБр ім. Чорних Запорожців.

Народився у багатодітній родині військового, тож коли у 2014 році на Сході України розпочалися бойові дії, разом з братами без вагань пішов захищати свою землю, свою державу, свою родину.

На захист рідної країни став і з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України. Та перш, ніж відправитися на передову – зробив все, аби забезпечити своїх побратимів необхідною амуніцією.

Рятуючи життя своїх побратимів, намагаючись забрати їх з полю бою, Олег Карпенко потрапив під мінометний обстріл. На жаль, отримані поранення були несумісні з життям, тож 28 червня життя героя обірвалося…

Відповідно до Указу Президента України №157/2022 від 22 березня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України» Олега Карпенка нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Кравченко Костянтин Дмитрович

(25.11.1979 - 20.12.2022)

 У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, загинув на Луганщині, молодший сержант, командир відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України, у лютому 2022 року, добровільно пішов до військкомату та приєднався до лав Збройних Сил України.

20 грудня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання.

Литвинов Олексій Сергійович

(18.09.1993 – 11.02.2023)

 Відважний захисник, старший солдат, навідник-оператор механізованої роти механізованого батальйону 72 бригади ОМБр, героїчно загинув на Донеччині.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України Олексій приєднався до лав Збройних Сил України. Разом з побратимами відстоював наше з вами право та право кожного українця жити у вільній та суверенній державі, щодня наближаючи Перемогу.

Спочатку стояв на захисті рідної Київщини, а згодом – східних кордонів країни. Воював під Угледаром.

Влітку був поранений у бою. Навіть і це не зупинило – після лікування у військових госпіталях та курсу реабілітації повернувся на передову до своїх побратимів допомагати виганяти окупантів з рідної землі.

У результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу на Донеччині 11 лютого 2023 року життя нашого Героя обірвалося.

Стріха Артем Олександрович

(04.10.1989 – 05.11.2023)

   У квітні 2023 року, коли прийшов час стати на захист рідної землі та своєї родини, без вагань приєднався до лав Збройних Сил України. Перебуваючи на посаді командира взводу, ні на хвилину не покидав своїх побратимів та плече-в-плече йшов разом з ними на передові позиції чи бойове завдання. «Ми втратили не просто побратима, ми втратили справжнього друга та бійця», – розповідають військові.

   5 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині життя молодшого лейтенанта Артема Стріхи обірвалося …

Яроцький Ярослав Васильович

(26.06.1998 – 14.11.2023)

  Народився у м. Чортків на Тернопільщині, там промайнуло його щасливе безтурботне дитинство. Оскільки тато був військовим, то родина переїхала до Борисполя.

  Працював експертом-криміналістом у Бориспільському районному управлінні поліції ГУНП в Київській області. Для нього це була не просто робота, а покликання.

  Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, мирної, незалежної України, Ярослав перебував за кордоном. Однак не міг залишатися осторонь та без вагань прийняв рішення повернутися додому і стати на захист своєї родини та всієї держави. Як це зробив його батько – військовий, ветеран війни, учасник бойових дій в зоні АТО/ООС, який з перших днів повномасштабного вторгнення повернувся до військової служби. Тож у вересні 2023 року Ярослав добровільно прийшов до військкомату та приєднався лав Збройних Сил України. Посилене навчання, бойове злагодження, а далі – пекельна Луганщина.

  14 листопада 2023 року на Луганщині життя нашого Героя обірвалося… Він до останнього подиху був вірним військовій присязі та Українському народу.

Семенченко Юрій Володимирович

(13.02.1974 – 12.02.2024)

Народився 13 лютого 1974 року у м. Бориспіль. Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи №8 (нині Бориспільський ліцей «Основа») вирішив шукати своє місце у мистецькій сфері. Тому і обрав Мистецький інститут художнього моделювання та дизайну ім. Сальвадора Далі, де опановував професію дизайнера. Добрий, щирий, працьовитий, дуже відповідальний та вимогливий – як до себе, так і до інших.

Коли розпочалася Революція Гідності зі своїм найкращим другом Сергієм Хобтою (Героєм, який повернувся на щиті у листопаді 2022 року) поїхали на Майдан Незалежності, де з іншими активістами давали відсіч силовикам. З 2015 року разом зі своїми колегами з КНП «Бориспільський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» у складі Бориспільського загону швидкого реагування Червоного Хреста неодноразово відвідував зону АТО/ООС, де проводили тренінги для українських військових з основ надання першої домедичної допомоги. Не міг залишатися осторонь і коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, незалежної України. Це було його свідоме і добре виважене рішення, тому добровільно відразу прийшов до військкомату та вже на початку березня 2022 року приєднався до лав Збройних Сил України.

У жовтні 2023 року Юрій Семенченко був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих». А на початку лютого 2024 року був нагороджений відзнакою Міністра оборони України «За поранення». 12 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині життя нашого Героя обірвалося... А наступного дня, 13 лютого, йому мало б виповнитися 50... Тепер навіки 49...